История Украины 9 класс 8. Якими були тенденції й особливості розвитку сільсько

Відповідь:

9.Основою економіки Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. було сільське господарство, у якому працювало близько 95% на початку і 89% населення у середині століття.

У першій половині ХІХ ст. на українських землях переважало приватне поміщицьке землеволодіння, яке займало близько 75% усієї землі. Проте розміри земель тих володінь були різними: на Правобережній Україні переважали великі господарства, на Лівобережній та Південній Україні – невеликі маєтки. Головним виробником сільськогосподарської продукції було селянство, яке поділялося на дві основні групи:

·   поміщицькі селяни, або кріпаки, перебували в особистій залежності від поміщиків та були прикріплені до їхніх маєтків. Поміщицькі селяни чисельно переважали в губерніях Правобережної України;

·   державні селяни належали казні та офіційно називалися «вільними сільськими обивателями». Вони були особисто вільними. Роль землевласника для цієї категорії селян відігравала держава, на користь якої вони повинні були сплачувати оброк, або коли їх разом із державними маєтками здавали в оренду (така форма експлуатації селян існувала на Правобережжі). Державні селяни переважали на Півдні й на Лівобережжі.

Основними формами експлуатації селян були панщина, або відробіткова рента, та оброк у формах грошової й натуральної (продуктової) ренти. Переважною формою експлуатації поміщицьких селян і державних селян на Правобережжі у першій половині ХІХ ст. стала панщина. Хоча закон 1797 р. офіційно обмежував її 3 днями на тиждень, у реальному житті вона досягала 4–6 днів. Поміщики обходили закон за допомогою урочної системи, коли на один день панщини давалося таке завдання («урок»), що його можливо було виконати лише за два-три дні.

8.Реформи 60—70-х рр. XIX ст., попри їх обмеженість, створили умови для економічного розвитку українських земель та зробили можливим здійснення (хоча й із запізненням) індустріалізації. Її темпи в пореформений період були дуже високими. Особливо це відчувалося в Наддніпрянській Україні, де лише за кілька років сформувалися цілком нові галузі промисловості. Промисловий розвиток краю супроводжувався змінами і в інших сферах життя: усі головні міста з’єднали між собою новоутворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, формувалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо.

Наприкінці XIX ст. Наддніпрянська Україна давала 26 % загальноімперського прибутку, Однак на власні потреби вона використовувала не більше половини від цієї суми. Засобом переміщення капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. Ціни на сировину, що відправлялася з Наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, що надходили туди у зворотному напрямку. Ці капітали фінансували розвиток інших регіонів.

Пояснення:

Історія.